Українська громада у Канаді непогано закріпила свій статус, тож почуває себе впевнено, готується до нових проектів та викликів. Проте поширення коронавірусу та карантин вніс свої корективи у життя країни, діаспори та дипустанов. Про евакуацію українців, роботу культурних осередків та фінансування в інтерв’ю інформаційному агентству Українські Національні Новини (UNN) розповів Надзвичайний та Повноважний Посол України в Канаді Андрій Шевченко.
– Розкажіть про евакуацію українців під час карантину: як це було, скільки рейсів?
У Канаді були свої нюанси. Тут опинилась не така значна кількість українських громадян, як у Польщі або в Чехії, але складність полягала у великих відстанях між канадськими провінціями. Наприклад, евакуація українців з Британської Колумбії – з Ванкувера – була географічно найвіддаленішою операцією, у якій ми були задіяні. І друга складність – це логістика. Між Україною та Канадою було швидко припинено пряме авіасполучення і потрібно було знаходити інші варіанти з проміжними пересадками в Європі. Разом з МАУ ми організували три спецрейси з Торонто до Києва: один у березні, один у травні та один у червні. Загалом цими трьома рейсами додому полетіли 706 українських громадян. У всіх, хто хотів добратися додому, така можливість була.
Загалом, у ситуації з пандемією, ми щільно співпрацювали з українською громадою у Канаді, і зокрема з Конгресом українців у Канаді. У Канаді є велика кількість українських організацій, а Конгрес є парасольковою структурою, яка їх об’єднує. Тому спільна робота з ними – це можливість достукатись до всієї організованої української діаспори, що є в Канаді.
У нас досі працює спеціально створена у Facebook група “Захист українців в Канаді” для обміну інформацією про спецрейси та умови карантину при поверненні додому. Ми просили і Конгрес українців в Канаді поширювати таку інформацію серед громад у різних куточках Канади.
– Чи відрізнялись між собою ці три спецрейси? Якщо так, то чим?
Правила постійно змінювались, і нам потрібно було швидко адаптуватись до них та оперативно повідомляти пасажирам, що на них чекає в Україні.
Змінився емоційний фон. Спецрейс, що ми організовували у березні, відбувся у піковий період карантинних обмежень в Канаді та Україні, коли ще було надто мало інформації, але багато страху та паніки. Водночас, були люди, які не усвідомлювали серйозність ситуації. Якщо порівняти з червневим рейсом, коли було вже зовсім інше розуміння ситуації, то тут і ми були вже краще підготовлені, і пасажири краще знали, що робити. У березневий рейс далеко не в усіх були маски. І не тому, що не хотіли – вони були ще дефіцитні у Канаді. І ми з наших посольських запасів декому давали маски, щоб безпечно долетіти додому.
Ми працювали з одним перевізником – МАУ. Було багато нарікань на високу вартість квитка, але це й екстраординарні обставини, і рішення перевізника, яку ціну виставляти. Евакуація – це двостороння історія, адже паралельно цим же літаком до Торонто летіли і канадці, які опинились в Україні. Це успішний спільний проект.
Канадців цим літаком поверталось менше, ніж українців. Адже з України було більше варіантів евакуації – можна було прилетіти до Німеччини або до Австрії, і далі вже пересідати на літаки до Канади. Для українців вибір був дуже невеликий.
Можливість прямим рейсом “Торонто-Київ” перевезти українських громадян – дуже важлива.
– Чи були випадки, коли українців не випустили з країни чи не пустили на рейси?
На жаль, кілька таких випадків дійсно були. Наприклад, через відсутність дійсного паспорта. Уявіть ситуацію, людина приїхала до Канади 20 років тому, отримала канадське громадянство, українське громадянство ніхто не забирав, але оновити свій український паспорт не потрудилася. І ось людина вже в аеропорту, щоб летіти додому, каже, що має громадянство України, дістає паспорт, а він закінчився 8-10 років тому. Також був випадок, коли студент повертався додому в Україну і по дорозі в аеропорт загубив паспорт. У цій ситуації ми змушені були з аеропорту зателефонувати батькам і повернути його назад до школи. Але, загалом, скрізь, де можна було допомогти громадянам повернутись в Україну – все було зроблено.
Ми постійно відстежуємо правила в’їзду іноземців в Україну, які зараз часто змінюються. Щотижня оновлюється карта поширення захворюваності. За останній час Канада вже побувала тричі в різних зонах. На момент нашої розмови – Канада у зеленій зоні, і двотижнежнева обсервація для тих, хто прибуває до України не потрібна.
Проте, ми всі дуже серйозно ставимось до можливості другої хвилі зростання COVID-19, яка зараз відбувається в Україні та багатьох інших країнах, та виявляємо максимум обережності.
– Розкажіть про культурницьку допомогу українській діаспорі у Канаді.
У нас без перебільшення крута та ефективна співпраця з громадою. Ми кажемо, що посольство і діаспора – це як дві легені, що дихають разом, або як два крила.
Українська діаспора в Канаді – це 1,4 млн громадян цієї країни, що мають відношення до України. Це дуже різні люди – серед них є народжені тут, навіть п’ятого чи шостого покоління, які відносять себе до української громади, є також і новоприбулі, які дихають тим самим повітрям та дуже чутливо реагують на новини, що відбуваються в Україні.
Особливістю нашої співпраці з Конгресом українців в Канаді цього року є весь спектр питань, що стосуються евакуації українських громадян та допомоги їм. Є велика допомога на приватному рівні. Продовжується робота з Конгресом на політичному рівні, як це було і раніше. Важливою її складовою є діалог з парламентом. В умовах жорстких карантинних заходів в Канаді, дещо змінились інструменти нашої роботи з парламентарями: до традиційного листування та телефонних розмов додався формат Zoom-спілкування. Не так давно ми проводили Zoom-форум депутатів українського та канадського парламентів.
Також пояснюємо канадцям, що коронавірус не припинив війну (на Донбасі – ред.), яку ми змушені вести, захищаючи нашу землю, і нам потрібна допомога як і раніше.
Дуже важливий напрямок, пов’язаний з гуманітарною політикою – школи. За можливості, стараємось з усім допомагати українським школам у Канаді. У різні роки нам вдавалось допомогти і українськими підручниками, і запрошенням різних спікерів, презентаціями, фільмами. Нещодавно обговорювали формування українського класу в Оттаві, де школярі будуть вивчати українську мову і їм зараховуватимуться кредити за вивчення української мови у їхній атестат про канадську середню освіту.
Ще один напрямок – це молодіжні організації, дві найпотужніших – це Пласт і Спілка української молоді. Цінуємо нашу співпрацю з ними та намагаємось підтримати.
Щодо фінансової допомоги, ми не практикуємо надання фінансів організаціям української громади в Канаді, але де можемо – допомагаємо в межах того ресурсу, що є в посольства.
Проте, в хороші роки посольство фінансувало потужні культурні або іміджеві проекти. Наприклад, минулого року ми проводили Дні українського кіно в рамках Міжнародного кінофестивалю в Торонто (TIFF) та представили Україну на книжковій ярмарці у Монреалі (Salon du livre de Montréal), яка є найбільшим франкомовним форумом західної півкулі. Україна була почесним партнером цього форуму та відкривала його.
– Як тоді фінансуються українські школи в Канаді?
У деяких провінціях є державне фінансування. Наприклад, західні провінції – Альберта, Саскачеван, Манітоба – свідомо виділяють кошти для того, щоб діти могли вивчати українську мову. Схожі проекти є і в Онтаріо. Провінції самі для себе вирішують як організувати освіту. Дуже часто такі школи організовані при церковній громаді або в якийсь інший спосіб – це означає, що громада самоорганізувалася, знайшла вчителів, кошти.
У нас є Міжнародна українська школа, що розташована в Києві і займається онлайн-освітою. Діти громадян України можуть отримувати українську освіту в цій школі дистанційно. Моя донька теж там навчається.
– Щось планується на цей рік?
Планується. Ми переглянули план заходів на цей рік, відмовились від офлайнових заходів, адже в Онтаріо діють обмеження, що не дозволяють збиратись більше 50 людей в одному місті. Багато подій стосуються питань безпеки, торговельно-економічної та культурно-гуманітарної підтримки. Популярні й українські фестивалі. Тож зараз ми шукаємо формати як провести подібні заходи офлайн, не порушуючи умов карантину.
– Зараз, у період карантину, щось функціонує: гуртки, організації?
Сотні і тисячі, просто у різних формах.
– Чи допомагають громаді медзасобами?
Якщо говорити про майже півторамільйонну українську громаду у Канаді, то можливостей посольства було б замало і так питання не стояло. Проте, ми пишаємось тим, що український літак “Мрія” привозив спецвантажі до Канади. Йдеться про засоби індивідуального захисту, про мільйони медичних масок з Китаю. Я мав можливість цей літак зустрічати у Монреалі. Канада наш партнер, і Україна була рада у такій справі підставити плече.
– Скільки запитів отримувало посольство в розпал карантину та зараз?
Ми провели в карантині в режимі віддаленого доступу 4 місяці і 5 днів, поки провінція Онтаріо, де знаходиться столиця Канади і відповідно наше посольство, не послабила карантинні обмеження. Проте, всі співробітники працювали кожен день: у телефонному режимі, за допомогою Zoom, Skype, організовували розмову президента України та прем’єр-міністра Канади.
Коли прийшов час переходити в дистанційний режим роботи, ми до нього були готові – знали, як буде працювати канцелярія, пошта, як відповідати на дзвінки і запити.
Щодо звернень, мова йде про десятки і сотні. Але важлива не кількість, а складність. Велика кількість звернень – допомогти добратись додому, у тому числі через Амстердам, через Мінськ. Часто людям було важливо почути голос, і переконатись, що вони тут не кинуті напризволяще.
Для комунікації та допомоги нашим громадянами у Міністерстві закордонних справ ініціювали програму “Захист” і ми створили групу “Захист українців в Канаді” у Facebook. Там було багато слів, і не тільки подяки. Були різні ситуації. Але зрештою цей інструмент виявився корисним.
– Чи був відпрацьований якийсь механізм, якщо людям не вистачало коштів на квитки в Україну?
У нас таких коштів не було передбачено, як і в інших країн. Канада організовувала такі ж рейси, вела багато непростих перемовин про повернення своїх громадян, проте з першого дня сказала дуже чітко – ми все організуємо для вашого повернення, але вартість за квиток будьте готові сплатити самостійно. Розумний підхід, адже важко пояснити платникам податків в Україні, чому вони мають платити за квиток на комерційний рейс для такого ж громадянина, який опинився в Канаді. Де була можливість знизити ціну – це було зроблено.
– Зробіть невеликий анонс щодо ситуації з безвізовим режимом з Канадою чи зі спрощеною процедурою отримання візи. Чи варто чогось чекати на цей рік?
Скажу чого не буде. У цьому році не буде безвізового режиму. Кожен, хто знайомий з тим, як працює Канада з цим питанням, розуміє, що на його вирішення підуть не місяці, а роки, та, мабуть, довгі роки, адже країна консервативна у цьому питанні. Але ми над цим працюємо, і це точно відбудеться. Це станеться в досяжній перспективі, адже це потрібно і Україні, і Канаді.
Те партнерство, що є між нами, підштовхує до логічного кроку – безвізового режиму. Зараз такий безвізовий режим працює в Україні для канадців, і ми впевнені, що абсолютно логічно буде зробити такий саме крок і з канадського боку.
Що точно буде. Ми на фінішній прямій у роботі над Угодою про мобільність молоді. Коли вона буде підписана, це означатиме спрощений режим поїздок для молодих канадців в Україну і навпаки. Ми на це дивимось як на двосторонній рух. Щоб студенти приїжджали на семестр, академічний рік. Угода про мобільність молоді передбачатиме спрощене надання дозволу на в’їзд і спрощене надання дозволу на роботу. Це означає, що до одного року молодий українець за простішою процедурою зможе поїхати вчитись та працювати в Канаду та навпаки.
Ми розглядаємо і цю угоду, і те, що Канада в останні роки суттєво зменшила час розгляду візових документів, як кроки по досягненню нашої цілі – повноцінний безвізовий режим. Ми це чітко доносимо до наших канадських партнерів.
– Угоду очікувати цього року?
У нас є реалістичний шанс отримати Угоду про мобільність молоді впродовж найближчого року.
Наталія Рябцева
