Йосиф Романів – перший канадець українського походження, який став генералом Збройних сил Канади

«Поштивий, спокійний та поважний, Йосиф Романів не здавався жорсткою людиною. Але він був міцнішим за клейку стрічку. Він пережив депресію та брудні тридцяті роки, бачив, як приятелі гинули на полі битви, сам був за крок до смерті, і став свідком жорстоких умов після Другої Світової в таборах переміщених осіб та біженців.  В українській громаді Канади Романів був героєм. Після війни він був провідною силою у розвідці в таборах переміщених осіб, де знаходив українців та переправляв до безпечної Канади. Він був першим канадцем українського походження, який став генералом в Збройних силах Канади».

Так про нього писало одне із провідних канадських видань The Globe and Mail 27 квітня 2011 року. Місяцем раніше, 21 березня, Йосип Романів помер в Оттаві від раку у віці 89 років.

Йосип Романів – військовий льотчик, учасник Другої світової війни, і як уже вище згадувалося, перший українець, який став генералом Збройних сил Канади.

Народився він в Саскатуні 3 травня 1921 року, був одним із п’яти дітей у сім’ї. Його батьки, Марія та Дмитро, емігрували до Канади в 1911 році з українського села Кіцмань, що на Буковині з «політичних причин», адже батько був активним борцем з полонізацією. Оселилися вони в Саскатуні і хоча українських іммігрантів обирали фермерську працю, Дмитро Романів пішов працювати на Канадську залізницю. Згодом подружжя стало одним із засновників Собору святого Юрія (Cathedral of St. George) – кафедрального храму Саскатунської єпархії УГКЦ, парафія якої цього року відзначатиме уже 108-му річницю.

Після закінчення середньої школи, а співпало це з початком Другої світової війни, Йосип Романів добровольцем вступив до лав Канадської армії і вже через рік його зарахували до Канадських королівських військово-повітряних сил. Після вишкілу на біплані “Тигр Молі” його відправили патрулювати і супроводжувати конвої над канадським узбережжям Атлантики. Потім короткий проміжок часу служив у Великій Британії, де допоміг організувати Українську асоціацію канадських військовослужбовців та її Лондонський клуб. Звідти його перевели до Бірми, де готував десантників-гуркхів, яких набирали з непальських добровольців. Учасник бойових дій в Індії, Бірмі та Китаї. Служив в 435-й і 436-й ескадрильях Королівських військово-повітряних сил Канади.

Після Другої світової війни, Йосип Романів дізнався, що багато українців, які потрапили до таборів для переміщених осіб в Європі, насильно репатріюються в радянські концентраційні табори ГУЛАГу. Щоб запобігти цьому він та інші українсько-канадські військовослужбовці заснували Українсько-канадське Допомогове Бюро. За підтримки Українсько-канадського комітету (нині Конгрес Українців Канади) вони допомагали переміщеним особам іммігрувати до Канади. Складали списки імен українців, публікували в українсько-канадських газетах з надією, що хтось упізнає родичів і спонсоруватиме імміграцію. Після війни і до початку 1950-х в Канаду приїхало десь від 35 до 40 тисяч українців.

Після повернення до Канади, Йосип Романів вступив до Саскачеванського університету, який закінчив у 1950 році зі ступенем бакалавра в галузі машинобудування і одразу повертається на військову службу. Там його направляють до Великої Британії для продовження навчання в галузі авіаційної техніки. Отримавши диплом магістра в Технологічному інституті Кренфілда Йосип Романів брав участь в реалізації проектів, пов’язаних з ядерно-ракетними програмами, у тому числі в роботах зі створення надзвукового винищувача-перехоплювача CF-105 Arrow, був старшим представником від Канади в ракетній програмі США «Бомарк», а на заключному її етапі — відповідальним за установку і експлуатацію першої в Канаді системи ППО з ракетами оснащеними ядерною бойовою частиною в Норт-Бей, Онтаріо.

У 1965 році  Йосип Романів стає офіцером Головного штабу військово-повітряних сил Канади, а після закінчення Коледжу Національної Оборони в Кінгстоні, у 1971 році, його представили до звання генерала Збройних сил Канади.

Пізніше були три роки в Західній Німеччині на посаді представника штаб-квартири НАТО і генерального директора з постачання, персоналу і адміністрації НАТО у Німеччині. У 1974 році його нагородили орденом «За військові заслуги». Перед тим, як звільнитися з лав Збройних сил Канади, у 1976-му, був генеральним директором з організації і персоналу в Міністерстві державної оборони в Оттаві.

Після звільнення у відставку Йосип Романів був президентом Канадської асоціації виробників машин і обладнання, займався громадською діяльністю, був одним з найавторитетніших членів Конгресу українців Канади, за що у 2006 році удостоєний премії провінції Саскачеван «Будівничий нації».

До політики Йосип Романів не брався. У  той час бурхливо розвивалися українсько-канадські відносини, але він старався сповідувати нейтралітет, – зізнається журналістам з The Globe and Mail Любомир Люцик, професор політичної географії  Коледжу Національної Оборони в Кінгстоні. “Ним керував повоєнний розрив, який сформувався в канадській громаді між новоприбулими, для яких українська незалежність від Москви була першорядним завданням та більш осілою довоєнною імміграцією, які менше займалися цим питанням”.

Як уже згадувалося на початку, Йосип Романів помер 21 березня 2011 року в Оттаві, де і похований. Залишив дружину Жозефіну Романів (Савчук), чотирьох дітей, двоє із яких пішли слідами батька. Дочка Марія дослужилася до звання підполковника військово-повітряних сил Канади, син Григорій – капітан військово-морського флоту. Обоє у відставці. Крім них, у Йосипа Романіва залишилися ще Джон та Паула.

Цікаво, що 12-м Прем’єр-міністром Саскачевану з 1991 до 2001 років був Рой Романів. Отож, це двоюрідний брат першого канадця-генерала українського походження. Але це вже інша історія.

Джерело: Вільна енциклопедія, стаття Saskatoon-born flying ace was the first person of Ukrainian descent to become a general in the Canadian Forces/The Globe and Mail