Крихітне озеро Кроуфорд, розташоване в онтарійському Мілтоні, вважається зразковим прикладом, чи по-науковому стратотипом, впливу людської діяльності на екологію та геологію Землі.
Геологи по всьому світу кажуть, що кілька шарів осаду приблизно з 1950 року на дні озера Кроуфорд чіткіше, ніж де-небудь ще, показують, як людська діяльність змінила функціонування планети настільки, що настала пора оголосити нову геологічну епоху: антропоцен, або епоху людей.
Таку рекомендацію оголосили на Міжнародному конгресі зі стратиграфії, яка на цьому тижні проходила у французькому Ліллі. Восени геологи продовжать обговорення цього питання, поки справа не дійде до остаточного голосування в Міжнародному союзі геологічних наук, з’їзд якого заплановано на серпень 2024 року.
Група дослідників каже, що озеро вздовж Ніагарського схилу слід вважати місцем для так званого «Золотого цвяха», що науковою мовою означає розріз і точку глобального стратотипу кордону (GSSP).
У геологічних шарах дна водоймища зафіксувалися осади, що утворилися в результаті інтенсивного спалювання викопного палива, і навіть плутоній, отриманий у ході ядерних випробувань.
Вчені вибрали озеро Кроуфорд через дивовижну прозорість і глибину його відкладень. Через значну глибину – 24 метри – та вузьку поверхню в кілька гектарів, дно водоймища ніколи не змішувалося.
«Озеро Кроуфорд ідеально підходить на роль «золотого цвяха», — пояснив Саймон Тернер з Університетського коледжу Лондона, який координує дослідження Робочої групи з антропоцену (AWG).
«Керн його донних мулових відкладень схожий на величезний брудний льодяник, але в ньому є і красива шарувата ділянка. Кожен шар — це річні відкладення, в яких накопичуються всі зміни навколишнього середовища, що виникли внаслідок згоряння викопного палива, а також плутоній після випробувань ядерної зброї, зміни геохімії та мікроекології», — розповів він в інтерв’ю BBC.
Усі останні десятиліття дослідники працюють над тим, щоб вирішити, чи слід оновлювати геохронологічну шкалу. Хоча для самої робочої групи це питання вже вирішене. Вони навіть визначила формальну дату початку нової доби – 1950-ті роки.
Це десятиліття знаменує початок так званого «Великого прискорення», коли і кількість людей, що живуть на планеті, та їх споживчі запити стрибкоподібно пішли вгору. Цей стрибок супроводжувався поширенням матеріалів, що з’явилися тільки після впровадження нових технологій, таких як алюміній, бетон і пластик.
У відкладеннях Кроуфорда вчені можуть відстежувати вплив прискорення буквально рік у рік.
У теплі літні місяці через активність водоростей в озерній воді утворюються крихітні кристали кальциту (крейди), які опускаються на дно, формуючи тонкий білий шар; у холодні зимові місяці водорості та інші організми, що живуть в озері, помирають, а їх органічні залишки осідають у вигляді чорно-коричневої маси.
У цьому чергуванні світлих і темних смуг відбиваються всі зміни, які зазнає довкілля навколо озера.
Ще один ключовий маркер, чи навіть основний маркер – це плутоній.
Зразки мулу з дна озера Кроуфорд були відправлені на початку цього року до Великобританії, щоб визначити, коли саме в донних шарах почали з’являтися сліди радіоактивних елементів, і з якою швидкістю зростала їхня концентрація.
«Ми бачимо, що плутоній у відкладах та інших озерних пробах з’явився приблизно у 1945 році, що пов’язане із програмою випробувань ядерної зброї. Але насправді точка, після якої осадження плутонію стало глобальним, настала після випробувань термоядерних бомб великої потужності, що розпочалися 1952 року, — сказав професор Ендрю Канді з британського Університету Саутгемптона.
— В одного з відстежуваних нами ізотопів плутонію період напіврозпаду становить 24 000 років, тому його буде видно у відкладеннях ще не менше 100 000 років».
Більше новин про події у Канаді читайте на UkrNews.ca.
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook, Twitter, Instagram та Telegram.
Відтепер нас можна знайти і в Threads.
