Нові подробиці свідчать, що радянський розвідник Володимир Кузичкін, який на початку 1980-х років перейшов на бік Великої Британії, відіграв важливу роль у викритті подвійного агента, який передавав секретну інформацію КДБ із Канади.
Про це йдеться в новій книжці британського журналіста й письменника Бена Макінтайра Redwood. У ній розповідається, як Кузичкін, співробітник КДБ, погодився співпрацювати з британською розвідкою, сподіваючись отримати медичну допомогу через проблеми з потенцією.
За даними книжки, саме Кузичкін повідомив канадські спецслужби про присутність високопоставленого агента КДБ у Королівській канадській кінній поліції (RCMP). Ця інформація допомогла слідчим зосередити увагу на колишньому офіцері поліції з Квебеку Жилі Брюне.
Народжений у Москві Кузичкін служив у радянській армії, а в 1970-х роках був завербований КДБ. У 1981 році він перебував у Тегерані, де встановив перший контакт із британцями. Згодом допомагав їм в Ірані, а потім через Туреччину виїхав до Великої Британії. Він помер у 2009 році.
Перехід Кузичкина на бік Заходу спричинив хвилю запитів від розвідувальних служб союзних країн. У серпні 1982 року британці повідомили RCMP, що високопоставлений перебіжчик виявив у канадській поліції агента КДБ під кодовим ім’ям NIKON.
Спочатку британська сторона не надала ані імені шпигуна, ані підтвердження, що він досі працює в канадських структурах. Однак джерело вважали надійним, і ця інформація викликала серйозне занепокоєння в канадських спецслужбах.
Колишній офіцер RCMP із Квебеку
Жиль Брюне значну частину 1960-х років працював в Оттаві у службі безпеки RCMP, яка тоді займалася протидією іноземному шпигунству та екстремізму. Його батько свого часу очолював цей підрозділ.
Брюне добре володів російською мовою, однак мав проблеми в особистому житті та борги. У 1968 році його перевели до Монреаля, де він продовжив працювати над справами, пов’язаними з державною безпекою.
У 1973 році його звільнили з поліції після відмови припинити контакти з людиною, яку підозрювали у зв’язках з організованою злочинністю. Після цього Брюне працював у приватній охоронній сфері, а згодом почав продавати передплачені пакети похоронних послуг.
У грудні 1983 року слідчий, який вивчав минуле Брюне, дійшов висновку, що поліція, можливо, знайшла свого агента КДБ.
Перевірка показала, що операції проти радянських об’єктів, про які знав Брюне, зривалися, хоча аналогічні заходи в інших регіонах Канади були успішними. За висновком слідчого, операції припинялися одразу після того, як про них дізнавався Брюне. Розслідувачі вважали, що він передавав радянським кураторам усю інформацію, до якої мав доступ.
Також слідчі припускали, що Брюне продовжував співпрацювати з КДБ навіть після звільнення з RCMP.
На початку квітня 1984 року поліція кілька днів таємно стежила за колишнім офіцером, фіксуючи його пересування. Напередодні раптової смерті, яку попередньо пов’язали із серцевим нападом, він відвідав піцерію. Допитати підозрюваного правоохоронці так і не встигли.
Розслідування продовжила CSIS
Після створення Канадської служби безпеки та розвідки (CSIS) розслідування продовжилося. У звіті 1987 року служба зазначила, що переконана: саме Брюне був агентом, завербованим радянською розвідкою. Серед можливих мотивів зради називали гроші, самолюбство та професійне розчарування.
Колишній співробітник RCMP і CSIS Пітер Марвіц у своїх дослідженнях справи стверджував, що Брюне передав КДБ інформацію про розташування підслуховувальних пристроїв у радянському посольстві в Оттаві, а також розкрив діяльність канадського військового аташе в Москві. За оцінкою Марвіца, за співпрацю він отримав від КДБ понад $700 тис.
У книжці Макінтайр також описує методи шпигунської роботи, яких радянські куратори навчали Брюне. Зокрема, для передачі фотоплівки використовували пачки сигарет, а сигналом про призначену зустріч могла бути смужка стрічки на стовпі: горизонтальна в Оттаві та вертикальна в Монреалі.
Однак Брюне, за описом автора, не надто дотримувався конспірації. Він волів зустрічатися з контактами у своєму улюбленому пабі, обмінювати інформацію на пачки грошей, а потім напиватися.
Макінтайр зазначає, що матеріали про шпигунську діяльність Брюне могли займати близько 20 справ КДБ обсягом по 250 сторінок кожна. Автор дослідив канадські документи, отримані за законом про доступ до інформації, а також поспілкувався з колишніми американськими, британськими й російськими представниками спецслужб, друзями та родичами учасників цієї історії.
За матеріалами The Canadian Press. Автор: Джим Бронскілл (Jim Bronskill).
Більше новин про події у Канаді читайте на ukrnews.ca/.
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook, Instagram, Telegram та Threads
Відкрийте більше з UkrNews
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.
