Цього дня у 1913 році в селищі Пінто (біля Естеван), провінції Сакачеван, народився один з «батьків» політики багатокультурності у Канаді, канадський сенатор, історик Павло Юзик, – розповідає Diaspora.ua.
Син українських іммігрантів першої хвилі з Галичини Павло Юзик здобув блискучу освіту, ще зі школи демонструючи видатні інтелектуальні здібності, зокрема відмінні успіхи в математиці. Після вчителювання та служби в армії він закінчив Саскачеванський університет, здобувши фах мистецтвознавця та історика. Згодом здобув докторський ступінь з історії в Міннесотському університеті. Широке визнання в науковому світі йому принесла ґрунтовна праця “Українці в Манітобі — Соціальна Історія» (1953 р.).
Павло Юзик був професором історії і славістики в Манітобському та Оттавському університетах, очолював Манітобське історичне товариство та групу вивчення етнічних груп Манітоби. Його інтерес до проблем етнічних груп і зокрема україноканадців мав реальне піґрунтя. Адже від початку, попри його таланти та чудову викладацьку і наукову кар’єру, він відчував на собі етнічну дискримінацію – його сприймали як іноземця, мігранта, хоча він був народжений в Канаді і прожив там своє життя.
Це і підштовхнуло його до громадської діяльності та політичної кар’єри, яка виявилася не менш успішною. На початку 1960-х рр. він став одним із перших українців у Сенаті (вищій палаті парламенту) Канади (від Прогресивно-консервативної партії).
Його політичне кредо знайшло відрбраження не лише в діяльністі, а й в спеціальній праці, яка відобразила інтенції цілого покоління українських канадців, які понад усе прагнули стати рівноправними членами канадського суспільства. Йдеться про англомовну збірку статей й виступів Павла Юзика, виданих у 1973 р. під назвою «Для кращої Канади» (For a Better Canada). Власне, вся діяльність політика та вченого спрямовувалася на обгрунтування тричленної структури канадського суспільства, де поряд англоканадцями та франкоканадцями не меншу роль у розбудові Канади відігравав так званий третій елемент – етнічні німці, українці, італійці та інші етнічні групи. Причому саме українці, як справедливо, доводив П.Юзик перетворили захід Канади на важливу складову економіки країни, розбудувавши його господарство та інфраструктуру, створивши низку міст. Тому цілком закономірно, провінційні та федеральний уряд мали визнати внесок українців та надати їм рівні з англо та франкоканадцями права, зокрема навчатися рідною мовою та розвивати свою національну культуру. Сам сенатор демонстрував це у своїй роботі – у цого офісі була секретарка, яка володіла англійською, французькою та укоаїнською мовою. Громадська діяльність П.Юзика теж є доволі красномовною: він взодив до управи КУК був заступником директора Шевченківської фундації, президентом Канадського Товариства славістів, очолював Комісію людських прав СКВУ та Канадську раду християн і євреїв, низку інших українських і канадських установ.
7-го лютого 1981 р. в Нью Йорку.
Тож сенатор Пол (Павло) Юзик увійшов в історію як один з ініціаторів та найбільш послідовний втілювач політики мультикультуралізму. Власне, завдяки впровадженню політики мультикультуралізму (багатокультурності) етнічні українці отримали можливість навчатися рідною мовою і в школі, і в університеті.
Більше про біографію та праці Павла Юзика можна дізнатися на вебсайті, присвяченому йому: http://www.yuzyk.com/indexu.shtml.
