У контексті останніх політичних подій в Ірані та посилення санкцій США і Канади дедалі більше уваги привертає питання того, як високопосадовці іранського режиму використовують закордонні зв’язки для забезпечення безпеки себе та своїх родин. Виявляється, що Канада нерідко слугує своєрідною «рятувальною шлюпкою» для представників іранської влади, причетних до репресій і насильства проти мирного населення
Попри офіційні санкції та жорстку політичну риторику Оттави щодо Тегерана, у країні неодноразово виявляли осіб, які раніше займали високі посади в іранській державній системі. Для частини з них Канада стала місцем проживання, тимчасового притулку або безпечним середовищем для членів їхніх родин.
Алі Ларіджані – один із ключових лідерів Ірану з канадськими зв’язками
Особливо показовим є приклад сім’ї Ларіджані – одного з ключових політичних кланів, що формує нинішню політичну та силову ієрархію Ірану.
Алі Ардашир Амол Ларіджані, секретар Вищої ради національної безпеки Ірану та один із ключових архітекторів масових репресій проти демонстрантів у січні 2023 року, розглядається як потенційний новий лідер країни після останніх ударів США та Ізраїлю. Його дії призвели до загибелі близько 30 тисяч людей, серед яких щонайменше один громадянин Канади.
Ларіджані походить із впливового клану, де щонайменше п’ятеро братів обіймали високі посади в іранській політиці. За даними канадського видання National Post, щонайменше двоє з них тривалий час проживали в Канаді та, за інформацією активістів, досі мають тут родичів.
Зокрема, Фазель Ларіджані працював аташе з культурних питань в іранському посольстві в Оттаві до розриву дипломатичних відносин між Канадою та Іраном у 2012 році. Його родина пов’язана з будівлею в Торонто, де колись функціонував Centre for Iranian Studies. Ця споруда, як і інші активи родини, нині заморожена в Канаді.
Інший брат, Багер Ардешир Ларіджані, отримав постійне проживання в Канаді у 2017 році, однак згодом його статус було скасовано через невиконання вимог щодо перебування. Його син залишається громадянином Канади.
Водночас діти самого Алі Ларіджані проживають у США. Одна з його доньок, Фатіма Ардешир-Ларіджані, працювала на медичному факультеті Emory University в Атланті (штат Джорджія), однак нещодавно була звільнена після тиску громадськості та конгресмена Джорджа Бадді Картера через публічні заклики її батька до насильства проти США та їхніх союзників.
Іранська діаспора та «прихисток» у Канаді
Канада має одну з найбільших іранських діаспор у світі. Саме тому такі міста, як Торонто та Оттава, регулярно стають центрами масових протестів на підтримку іранських демонстрантів.
Одна з таких акцій відбулася нещодавно у Торонто. Її учасники закликали уряд Канади визнати спадкоємного принца Ірану Резу Пехлеві лідером демократичного переходу. Активісти пройшли найдовшою вулицею світу – Янг-стріт – під барабани та вигуки «Король Реза Пехлеві», несучи червоно-біло-зелені прапори із золотим левом, символом Ірану до Ісламської революції 1979 року. За оцінками поліції, у марші взяли участь понад 300 тисяч осіб.
Водночас активісти наголошують, що країна, яка стала одним із головних центрів підтримки іранського демократичного руху, одночасно може слугувати місцем притулку для представників режиму.
Зокрема, у 2021 році в одному зі спортзалів Торонто помітили колишнього начальника поліції Тегерана Мортезу Талаї. Він був причетний до насильницького придушення протестів 2003 року, під час яких загинула ірансько-канадська фотожурналістка Захра Каземі.
Депортації та правові виклики
За даними Канадського агентства прикордонної служби (CBSA), з 2022 року, коли уряд Канади офіційно визнав іранський режим таким, що «вчиняє терористичні дії та систематичні порушення прав людини», вдалося запобігти в’їзду до Канади майже 200 підозрюваним високопоставленим членам іранського режиму. Це рішення автоматично забороняє в’їзд до країни усім високопосадовцям, включно з представниками уряду, спецслужб і членами Корпусу вартових ісламської революції.
Зокрема, заборону на в’їзд отримали ще один брат Алі Ларіджані – Садек Ардешир Ларіджані – та колишній керівник державної нафтової компанії Мохаммадрезі Мазлуміабухейлі. Останній подав заявку на візу, щоб провідати сина, який проживає в Онтаріо, однак отримав відмову.
Процес видворення тих чиновників, які вже перебувають у країні, відбувається повільно: із 28 виявлених осіб на сьогодні депортовано лише одну, а п’ятьом дозволили залишитися.
Оскільки більшість справ розглядаються за зачиненими дверима Ради з питань імміграції та біженства, а колишні іранські чиновники намагаються уникнути публічності під час депортаційних слухань, імена багатьох із них залишаються невідомими.
Публічно розкрито імена лише п’яти посадовців. Серед них – колишній заступник міністра внутрішніх справ Ірану Сейєд Салман Самані та колишній генеральний директор урядового органу з питань науки і технологій Маджид Іранманеш. Обом було наказано покинути Канаду. Відомо, що Іранманеш в’їхав до країни за візою, виданою в Туреччині, і нібито мав протягом року викладати як запрошений професор в Університеті Вікторії у Британській Колумбії.
Високопоставлена членкиня іранського режиму Ельхам Занді добровільно залишила Канаду за кілька днів до запланованого слухання у її справі про депортацію. Вона приїхала як туристка, але після прибуття подала заявку на отримання дозволу на роботу. Після відмови вона також подала позов проти Канади на 10 тисяч доларів.
Водночас Афшину Пірнуну – інженеру-будівельнику, який прослужив в уряді Ірану 22 роки, працюючи у відділі Міністерства доріг та міського розвитку, відповідальному за безпеку дорожнього руху, – дозволили залишитися в Канаді.
Він прибув до країни за туристичною візою у 2022 році та працював водієм Uber, коли Канадське агентство прикордонної служби розпочало проти нього процедуру депортації. Однак Комісія з імміграційних та біженських справ відхилила справу, постановивши, що попри його посаду та понад два десятиліття служби режиму, Пірнун не підпадає під категорію «високопосадовця». Водночас фотографії на урядових та новинних вебсайтах Ірану показують його на публічних заходах разом із політиками та представниками Верховного лідера Алі Хаменеї.
Про це одного – Аббаса Оміді – стало відомо лише минулого тижня після того, як Рада з питань імміграції та біженців відхилила його клопотання щодо проведення закритого слухання. Деталі про його роль у владі Ірану поки не оприлюднені.
А днями видання Global News розповіло про ще одного іранця, який роками намагається легалізуватися в Канаді. 38-річний Ешаг Галібаф – син спікера парламенту Ірану Мохаммада Багера Галібафа – двічі подавав заявки на імміграцію до Канади. Востаннє йому відмовили у 2024 році.
Наразі невідомо, де перебуває син іранського високопосадовця, який до Канади потрапив у статусі туриста. З матеріалів суду випливає, що у 2013 році він подавав заявку на студентську візу для навчання в Оттаві, але після відмови подався до Австралії. У 2019 році Галібаф подав заявку на імміграцію до Канади, а згодом подав позов до суду, заявивши, що федеральний уряд надто довго розглядає його справу і ця затримка безпосередньо впливає на багато аспектів його життя.
Колишній директор Канадської служби безпеки й розвідки Ворд Елкок визнає, що виявити колишніх посадовців непросто: «Вони не приїжджають із написом «Я – шпигун» або «Я катував людей». За його словами, для цього потрібні глибокі розслідування, і процес може тривати роками».
Колишній міністр юстиції Канади та правозахисник Ірвін Котлер вважає, що діяльність представників іранського режиму в Канаді є частиною ширшої стратегії транскордонних репресій. Він сам став об’єктом імовірної замовної атаки з боку Ірану в листопаді 2023 року і досі перебуває під охороною.
Канада між притулком і безпекою
Історії іранських чиновників у Канаді дедалі частіше ставлять перед урядом складне політичне запитання: як поєднати репутацію країни як безпечного притулку для жертв авторитарних режимів із необхідністю захисту власної національної безпеки.
Для тисяч іранців, які втекли від репресій, Канада стала символом свободи. Однак ті самі механізми відкритості та гуманітарного захисту можуть використовувати і представники режиму, що ці репресії здійснювали.
Саме тому питання присутності колишніх іранських чиновників у Канаді дедалі більше переходить із площини імміграційної політики у сферу національної безпеки. І чим більше фактів про їхні зв’язки з країною стає публічними, тим гучніше звучить питання: чи не стала Канада для частини іранської еліти тією самою «рятувальною шлюпкою», яка дозволяє безпечно перечекати політичні бурі вдома.
Джерело «Високий Замок»
